Напевне, в Україні не знайдеться жодної людини, яка у своєму житті хоча б раз не перегорнула сторінок «Кобзаря» Тараса Шевченка. Творчість цього поета можна не любити, можна критикувати, можна ставитися до неї із великою любов’ю… У будь-якому випадку байдужим вона не залишає нікого. У чому ж феномен нашого великого митця? Чому і сьогодні, майже через півтора століття після його смерті, твори, написані Великим Кобзарем, хвилюють, навчають, тривожать душі?Син кріпака, сирота змалку, талановитий юнак, що не має змоги розвинути свій талант художника… Про ці факти з життя Тараса Григоровича ми знаємо давно. Повторюємо їх як завчену раз і назавжди інформацію, анітрохи не замислюючись над їх справжньою сутністю: яку ж силу духу слід мати, щоб у таких умовах не зламатися, не збайдужіти душею, не зчерствіти серцем, а все думати і піклуватися про свій народ?
9 березня 2018 року Україна відзначила 204 річницю від дня народження Тараса Шевченка
Цього дня в приміщенні Тягинського сільського Будинку культури відбулися шевченківські читання “Наша дума, наша пісня не вмре не загине” .
Учасники художньої самодіяльності читали вірші Т.Г.Шевченка “Заповіт”,
“Тече вода з-під явора”, “Садок вишневий коло хати”, “Село”, “Учітеся, брати мої”, “І досі сниться: під горою”, інсценізували поезії пророка “Мені тринадцятий минало…” (Волошина Дар’я та Колєснік Дмитро), “Ой стрічечка до стрічечки” (Пішко Софія)
